Старший спеціаліст-криміналіст слідчого відділення відділу поліції №1 Херсонського районного управління поліції Тетяна Кушнірова продовжує справу свого вітчима – бійця батальйону патрульної служби особливого призначення «Херсон» Павла Мазура. У 2014 році він одним із перших став на захист Батьківщини й записався добровольцем до новоствореного батальйону. А вже наприкінці серпня надійшла звістка, що Павло загинув у бою під Іловайськом. Перед цим Тетяна пообіцяла вітчиму продовжити його справу й дотримала слова.
Про це повідомив Відділ комунікації поліції Херсонської області.
– Наша сім’я дуже важко пережила цю втрату, та я залишалася сильною заради маленького брата. Ми не знали, як розповісти йому про смерть найріднішої людини. Вітчим замінив мені батька, був для мене взірцем. Коли я отримувала паспорт, то взяла його прізвище й він був дуже щасливий, це був мій свідомий вибір.
Аби досягти своєї мети, Тетяна навчалась у юридичному ліцеї імені Ярослава Кондратьєва у Києві, потім вступила до Національної академії внутрішніх справ. Службовий шлях розпочала в рідному Херсоні у відділі поліції №2 Херсонського районного управління поліції, де працювала спеціалістом-криміналістом. Виїжджала на місця злочинів: крадіжок, виявлення наркотиків, зброї, збирала речові докази, допомагала слідству.
24-го лютого 2022 року Тетяна була на добовому чергуванні, коли пролунав сигнал «Бойова тривога» й повідомили, що росія розпочала повномасштабне вторгнення.
.
– Перша моя реакція – я не хотіла в це вірити, але швидко опанувала себе. Зателефонувала й попередила маму з молодшим братом, запропонувала їм виїхати, але вони відмовилися залишити мене саму. Та поруч зі мною був майбутній чоловік, з яким ми разом працювали і проходили всі випробування долі.
Подальшу службу Тетяна продовжила у Миколаєві, де теж працювала спеціалістом-криміналістом, виїжджала на фіксацію воєнних злочинів, робила забір букального епітелію в рідних військовослужбовців, які зникли безвісти. У Миколаєві вона одружилася та народила донечку. Але довго в декретній відпустці не затрималася. Уже за рік повернулася на таку ж посаду у відділ поліції №1 Херсонського районного управління поліції. Тож нині працює в Херсоні, під постійними загрозами та обстрілами.
– Спочатку чоловік був проти, аби я виходила на роботу, сильно переживав за мене, та згодом прийняв мій вибір і зараз підтримує. Я маю велике бажання працювати й допомагати рідному місту, його людям, які щодня страждають від обстрілів. Хочу бути корисною на своєму місці, робити щось для пришвидшення нашої перемоги. І щоб російські військові понесли покарання за свої злочини.
Нині робота Тетяни пов’язана з постійним ризиком. Не буває й дня, щоб Херсон не обстрілювали російські військові, які полюють за працівниками екстрених служб. Незважаючи на небезпеку, поліцейська виїжджає на місця воєнних злочинів, фіксує наслідки обстрілів, допомагає пораненим, бере участь в евакуаційних заходах.
Така робота виснажує як фізично, так і емоційно. Тетяні важко бачити, як страждають від обстрілів маленькі діти та люди старшого віку, як російська армія знищує рідне місто, руйнує дорогі серцю місця. Через складну безпекову ситуацію в Херсоні поліцейська не може привезти сюди донечку, аби показати, де зростали й навчалися її мама з татом, де вони любили проводити час.
– Моя найбільша мрія – це перемога України і звільнення всіх окупованих територій. Хочу повернутися в Херсон і жити тут разом зі своєю сім’єю. Хочу, щоб моя дитина зростала в нашому рідному та безпечному місті. І це неодмінно станеться, – впевнена Тетяна Кушнірова.
