На лівобережжі російські загарбники не дають спокою навіть мертвим. «Жителі Альошкінського району Херсонської області написали колективне звернення з проханням прибрати з меморіалу Великої Вітчизняної війни могилу українського націоналіста і учасника каральної операції проти Донбасу Валерія Чуприни з позивним «Невменяемый», - цитує окупаційне «Херсонское агентство новостей» пропагандистське «РИА «Новости».
 
Хто підписався під уявним зверненням, пропагандисти не уточнюють. Так само, як і не називають жительку села, яка, буцімто, розповіла їм про покійного: «Людина дуже агресивна, дуже затятий за Україну і взагалі за насилля. Підтримка нацизму у нього була». Звідкілясь взялась й інформація, що воїна поховали саме на території меморіалу учасникам минулої війни. Та ще й, додали пропагандисти від імені невідомої оповідачки, «коли вони робили поховання, вони одну могилку невідомого солдата прибрали і поховали Чуприну». Після смерті сина уявним місцевим мешканцям почала заважати його матір. За «версією» пропагандистів, вона змушувала їх перезвати вулицю у Костогризовому на його пам’ять, змусила повісити на школу дошку пам’яті, ще й вимагала, аби діти постійно приносили до неї квіти.
 
 
Цікаво, що знести пам’ятник сержанту ЗСУ Валерію Олександровичу Чуприні, посмертно нагородженому орденом «За мужність» III ступеня, російські фашисти вирішили лише у 2024 році. До того боялись. Та і зараз могли б діяти силою, як звикли, але чомусь вигадали «колективне звернення». Невже вірять, що Несамовитий прийде до них з могили?
 
На сайті Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова сказано, що сержант 28 окремої гвардійської механізованої бригади Валерій Чуприна пішов на фронт добровольцем 31 липня 2014 року. На час загибелі йому було всього 35 років. Загинув при виконанні завдання у станиці Луганська 17 квітня 2016 року.
 
На сайті одеського «7 телеканалу» є спогади речника голови Одеської ОВА Сергія Братчука, який тоді був керівником громадської організації «Чорний тюльпан. Одеса» і добре знав Валерія Чуприну: «Валера відвіз на передову своїх побратимів і завіз боєприпаси. Він повертався один в автомобілі і нарвався на міну. Вибух був такий сильний, що його відкинуло практично на 20 метрів від машини... Травми, які отримав Валера, були несумісні з життям. Він помер на місці».
 
.
 
На момент смерті вдома його чекали вагітна дружина, двоє маленьких дітей і мама, у якої він був єдиним сином. Нині їй доводиться переживати трагедію заново. Окупаційне «Херсонское агентство новостей» пише про це так: «Матір Чуприни дала згоду на перепоховання сина і написала відповідну заяву на ім’я голови Альошкінського округу. Жителі села Костогризового чекають від адміністрації рішення з цього питання». Що ж, нехай у тих, хто нині тривожить прах українського воїна, навіть могил не залишиться!
Богдан СТРАЖАК