Окупанти ходять в цивільному, носять капюшони й мовчать — жителька тимчасово окупованого Херсону

Гостя — мешканка Херсону Марія (прізвище з міркувань безпеки не називаємо). Дівчині вдалося виїхати з тимчасово окупованого рідного міста.

 

Марія: Про новини у Херсоні зараз дізнаюся з місцевих Telegram-каналів, там дописи очевидців. Якщо ж ви живете у Херсоні, можна не читати новини, можна просто подивитися, що робиться на вулицях.

 

 

Ранок в евакуації починається з дослідження маршрутів: дивимося, де є блок-пости, щоб не натрапити на них. Потім компромат видаляємо з телефонів, дивимося, щоб на одягові не було нічого, щоб могло спровокувати росіян. Після чого можна йти на ринок. Бажано людними вулицями, а не провулками.

 

Уся торгівля у місті переважно — з машин, коробок, ящиків. Якщо надворі тихо — можна вийти на прогулянку. Якщо  ж ні, то можна побути у дворі будинку. У кого залишилася робота, можуть до обіду попрацювати. Місто живе до 14 години. Після 16 вулиці стають порожні, всі намагаються бути вдома.

 

Марія: На продуктовому ринку розмови про нові товари, ціни, як важко усе це дістати, привезти. М’ясо, яйця та молочні продукти — наші. Усе решта — з окупованого Криму, Таганрогу та інших міст рф. Свинина у середньому коштує 250 грн за кілограм. Ціни на інші продукти у 3-4 рази вищі, на засоби гігієни на 100-150 грн дорожче. Ліки можуть бути дорожчими у 10 разів.

 

 

Тим, хто залишилися у місті та не має достатньо грошей, допомагають волонтери. Тим, хто найбільше потребує, дають продукти: багатодітним, людям похилого віку. Але потрібно вистояти чергу. Є люди, які їдять один раз на день. Окремі волонтери за донати від місцевих влаштовують роздачу готових обідів, а також продуктових наборів (крупа, овочі, інколи м’ясо). Інколи можуть запитати у локальних чатах: «Хто може поділитися продуктами?». Тоді люди приносять, що мають.

 

У місті працюють лише кілька банкоматів. Працюють кілька відділень банків. Є обмеження на зняття готівки. Інколи вони видають і 2 тисячі, інколи лише 50 грн на руки. Можна також обміняти гроші з рахунків на готівку у приватних осіб за відсотки.

 

Марія: Настрої у місті різні. Вони змінюються упродовж дня: хтось говорить про «зраду», хтось вірить в ЗСУ. То бере верх віра, то відчай. Люди, які залишилися, вірять, що колись стануть вільними. Однак щодня стискаються лещата, стає усе складніше. На вулицях вільно говорити про усе це не можна, звісно: російські окупанти переодягнені у цивільне, однак помітні, бо зазвичай ходять у чорному одязі в капюшонах.

 Вони стоять у чергах, на вулиці, у закутках, підслуховують. Є й підіслані, які намагаються переконати, що за окупаційної влади нібито жити добре.

 

 

Кожному жителю довелося неодноразово бути під дулом автомата окупанта. В місті вони їх не підіймають, тримають на рівні людей. Вони ходять поруч з нами на вулицях, на ринках, можуть підійти, перевірити телефон, документи.

 

Марія: Нам пощастило. За три дні до нашої евакуації нікого не випускали. Колона з майже 1 тисячі машин зібралася за три дні. І її врешті пропустили. У сірій зоні ми потрапили під обстріли. Коли приїхали у Кривий Ріг, ми з’ясували, що росіяни нас випустили, щоб прикрити переміщення своєї колони. І ось зараз знову нікого не випускають, люди стоять у полі й чекають.

 

Марія: Хотіла б попросити тих, хто залишилися на вільних територіях, допомогти тим, хто в окупації. Люди там не мають грошей, продуктів, ліків, виживають. З першого дня ми постійно чуємо звуки вибухів, ввечері — автоматні черги. Люди бояться виходити на вулиці, бо можна не повернутися: є ще й підвали, у яких російські окупанти тримають наших людей. Хочеться, щоб про Херсон говорили якомога більше, щоб про нього не забули, щоб це не стало нормою.

 

 

У місцевих пабліках є посилання на волонтерів, які за донати купують продукти для містян. Інших способів нема, бо усе контролюють росіяни. Треба шукати волонтерів, які займаються доставленням продуктів, ліків та іншого необхідного для херсонців.

 

Марія: Вони ненавидять їх. Один з них — це наш ексмер. Ми ще за його каденції його ненавиділи. Наші люди чинять супротив: пишуть та вішають містом проукраїнські заяви, малюють прапори, тризуби, пишуть окупантам записки. Така записка може коштувати життя. Люди ніколи не підтримають росіян і не миритимуться з окупацією.