Причина може бути в тому, що відразу після народження діти повністю залежать від своїх батьків. Ця залежність зробила нас особливо сприйнятливими до звукових сигналів лиха. Дослідники вважають, що за допомогою нявкання кішки користуються цією чутливістю.
На думку Грейс Керолл, лектора з поведінки тварин в Університеті Квінса, людську сприйнятливість до звукових сигналів, віддалено схожих на дитячий крик, кішки помітили ще в давнину. Тоді ті, хто міг ужитися поруч із людьми, мали більше шансів на виживання. І кішки, які один з одним нявкають рідко, стали використовувати цей спосіб вокалізації на людях.
Згодом кішки навчилися використовувати голосові сигнали, що резонують з нашими інстинктами, відповідальними за турботу. Дослідники порівнюють нявкання і муркотіння з тим, як люди спілкуються з немовлятами: це не тільки інструмент для привертання уваги, а й можливість проявити турботу.
