3 квітня 2018 року минає 100 років від дня народження видатного українського письменника, публіциста і громадського діяча Олеся Гончара (повне ім'я - Олександр Терентійович Гончар ).
 
Олесь Гончар - Герой Соціалістичної Праці (1978). посмертно Герой України (2005). Лауреат Ленінської (1964), двох Сталінських премій (1948, 1949), Державних премій СРСР та УРСР (1982,1962).
 
 
Нагороджений трьома орденами Леніна, Жовтневої Революці), Вітчизняної війни I ступеня, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Червоної Зірки Слави 3-го ст., трьома медалями «За відвагу».
 
Депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань (1966-1989). Депутат Верховної Ради України (1990-1994). Академік АН України.
 
На жаль, останнім часом публікацій про цю видатну особистість в засобах масової інформації значно поменшало і чимало херсонців і, в першу чергу, молодь не знає, що його життя і творчість найтіснішим чином переплелися з Херсонщиною, яку письменник відвідував неодноразово.
 
.
 
Саме це допомогло йому створити цілу низку таких широко відомих творів про наш край, як "Таврія", "Перекоп", "Тронка", "Берег любові", "Бригантина", "На косі" та інші.
 
В них майстерно відтворена широка географія Таврійського краю, його краса і наші чудові люди. Відвідуючи область, Олесь Гончар зустрічався з робітниками, колгоспниками, представниками інтелігенції і наполегливо збирав матеріали для своїх майбутніх творів. Таким чином, наші земляки ставали прототипами героїв його книг.
 
Якось після однієї з таких зустрічей у статті «Вогонь творення» він написав: «Не вперше мені бувати на Херсонщині, але ця поїздка чомусь особливо лягла на душу, Може тому, що травень був і все цвіло, і високі дощі ходили за нами по степах? Разом з людьми ми слухали музику тих травневих дощів довгоочікуваних ... Було чому радіти. Але найбільше радували самі господарі степу, ті, кого щоразу ніби знову для себе відкриваєш. У невичерпності своїй виступає кожен раз цілющий дух людини-трудівника, вражає їх оптимізм, душевне здоров'я, активність мислення, розум ясний і правдивий, відкрита, як степ, душа...»
 
 
А згодом Олесь Гончар висловився ще емоційніше: "Херсон ... Я знаю і люблю його давно - і в цьому, звичайно, свої особисті причини: декілька років наполегливої праці я провів під його гостинним дахом. Працюючи над романами "Перекоп", "Таврія", "Тронка". Книги ці народжувалися із життя, із історичної достовірності, яка тут, в "степу під Херсоном", і в самому місті постійно обступала мене".
 
Тісні зв'язки Олеся Гончара з Херсонщиною - тема надзвичайно різноманітна.. Не можна не згадати його зустріч з курсантами місцевого морехідного училища та відвідування прославленого парусника "Товариш", який став прототипом "Оріона" у творі "Берег любові". Письменник був навіть зарахований почесним членом екіпажу «Товариша».
 
Понад двадцять років Олесь Гончар обирався депутатом Верховної Ради СРСР по виборчому округу № 60 (Херсонська область) і багато зробив для своїх виборців.
 
 
Він зберіг від закриття школу меліорації та водного господарства в Таврійську, допоміг жителям Станіслава в укріпленні берега, сприяв будівництву школи в радгоспі "Перше травня" Голопристанського району та лікарні у Вісокопіллі. Ним було вишукано кошти на придбання автобусу для сільської лікарні в Качкарівці, на будівництво дороги між Бериславом і Великою Олександрівкою, на придбання візків для інвалідів та книг для сільських бібліотек.
 
За його підтримки в Херсоні була побудована обласна універсальна наукова бібліотека, яка зараз носить його ім'я. Гордо підносячись над сивим Дніпром ця унікальна споруда є величезним і пам'ятником геніальному Майстру слова. Добрим словом його згадують за сприяння відкриттю в Херсоні музеїв - літературного імені Бориса Лавреньова та художнього імені Олексія Шовкуненка.
 
Місцеві письменники не забули, що Олесь Гончар був ініціатором створення Херсонського відділення Спілки письменників України, що він постійно їх підтримував, тепло відгукувався про них у своїх численних виступах і статтях. У нього були дружні стосунки з тодішнім головою Херсонської обласної організації НСПУ Миколою Братаном.
 

 
В 1979 році Олеся Терентійовича було включено до у складу чисельної делегації письменників, яка прибула в Херсон під керівництвом секретаря Спілки письменників СРСР, редактора журналу «Дружба народів» Сергія Баруздіна. Серед прибулих понад сорока літераторів були Булат Окуджава, Борис Олійник, Григорій Горін, Лариса Васильєва, Марк Лісянський та інші. Це були «Дні радянської літератури на Херсонщині».
 
Автор матеріалу був одним із організаторів цього важливого для області заходу. А до цього йому довелося кілька разів супроводжувати письменника в поїздках по Херсонщині. Першого разу - по Цюрупинському району (Раденськ, Великі Копані, Козачі Лагері, Кринки, Нова Маячка). Пізніше, коли мене було переведено з Цюрупинська до Херсона, в поїздках по Бериславському, Каховському, Чаплинському, Каланчакському, Новотроїцькому, Генічеському, Скадовському, Голопристанському , Великоолександрівському районам.
 
І сталося це завдяки моєму навчанню на філологічному факультеті Одеського державного університету (відділення «українська мова та література»). Саме це давало мені можливість відносно вільно володіти літературною українською мовою та орієнтуватися в сучасній літературі. Тодішні керівники Цюрупинського району та Херсонської області Василь Біловецький та Іван Мозговий добре розуміли, що Олесь Гончар, який принципово спілкувався завжди тільки українською мовою, не сприйняв би супроводжуючого , який би не володів українською мовою. Їм також було відомо, що Олесь Гончар дуже цінував іменитого драматурга, нашого земляка Миколу Куліша, а темою моєї дипломної роботи була «Твочість Миколи Куліша у двадцяті роки».
 
 
Після однієї з таких поїздок по області Олесь Терентійович запросив мене у свій номер готелю «Київ», де він тоді проживав, і подарував тільки що надрукований перший том свого шеститомника з надписом: «На все добре в житті. З почуттям приязні і пошани від автора. Олесь Гончар. 1978. Херсон»
 
 
Наші стосунки продовжувалися і в подальшому у вигляді поздоровлень із святами і зустрічами на офіційних заходах республіканського значення. Влітку 1995 року, на превеликий жаль, мені довелося покласти квіти до його могили на Байковому кладовищі.
Юрій АНІСІМОВ
Заслужений журналіст України