Для фаната садівництва й життя на природі гірше тортур – бачити свою дачу з вікна міської квартири, й не мати змогу на неї потрапити. Розлучили окупанти з улюбленою «фазендою» і 84-річного херсонця Петра Саковича. Адже сам пенсіонер живе в обласному центрі, який уже звільнили від рашистської нечисті. А його скромний заміський будиночок на протилежному березі Дніпра, у товаристві «Лотос-2», куди можна буде дістатися тільки після вигнання «асвабадітєлєй». Про те, як вони хазяйнували на дачах херсонців, і як живеться після деокупації, Петро Вікентійович і розповів автору цих рядків.
До дач на лівому березі Дніпра навіть після пошкодження Антоніського моста можна було дістатися переправою, яку налагодили окупанти. Востаннє я туди їздив 7 листопада, тобто за кілька днів до звільнення Херсона. І побаченому не зрадів – адже російські зайди нахабно розселилися у наших будиночках, і захопили мій у тому числі. Повиламували усі замки в дверях, забрали запасний газовий балон, і на ньому готували собі їжу. Ще вкрали гітару – більше нічого цінного, мабуть, не знайшли. Заготовлену влітку консервацію, напевно, теж пожерли, бо всю її вивезти не встиг: рук не вистачало.
Між іншим, дачники, котрі розмовляли з окупантами, поділилися цікавою подробицею: ті стверджували, що самі ніяких цінностей з «фазенд» не забирали – цим займалася якась спеціальна «зондеркоманда» грабіжників. Стосовно самих будиночків, то з нашого боку сюди долітали переважно скалки, коли ЗСУ обстрілювали Антонівський міст. Я особисто тричі латав дірки в даху, але то не страшно. Куди більше дісталося будівлям з протилежної сторони від моста. Там небідні городяни до війни зводили собі цілі палаци. І в них рашисти із задоволенням розкошували, аж поки туди також не почали летіти міни, снаряди й ракети.
Втім, Херсон окупанти продовжують обстрілювати. У багатоповерхівці на ХБК, де розташована моя квартира, скалки вже повибивали багато вікон, і мені також одну шибку на балконі винесло – залатав її дерматином. Перші дні було дуже важко: світло зникло, водогін не працював. Грілися газом, воду для технічних потреб носили з Дніпра. Давали гуманітарку, але я по неї не ходив: здавалося чимось принизливим у черзі по дармові продукти стояти. Та потім справи почали виправлятися: отримав пенсію за п’ять місяців, і знову є з чим ходити по харчі на Дніпровський ринок, хоч він поки й напівпорожній. Батареї в квартирі вже днів зо три хоч і не гарячі, але потроху теплішають. Знову дали воду та електроенергію. Є підстави для обережного оптимізму. Тільки б наші захисники відбили окупантам бажанням мирні квартали обстрілювати, та й взагалі вибили їх подалі з України…
Сергій ЯНОВСЬКИЙ
